Alunite

Aluminilite

Aluminolite

Kalioalunite K-Alunite

Див. також. Алюмініліт

Синоніми: алюмініліт, алюминилит, aluminilite; галунний камінь, квасцовый камень, alumstone, 

Назва від лат. аlunit, що означає “alum”. Перші відомості про мінерал в Україні відносяться до початку ХІХ століття. Вони стосуються берегівського алуніту Закарпаття і пов’язані з неодноразовою їхньою розробкою (М.Н. Klaprot, 1807, C.A. Zipser, 1817, Z. Cordier, 1820, F.S. Beudant, 1822). В цей час мінерал мав широкий попит, бо використовувався для виготовлення жорнів і його називали “млинським каменем”. В кінці ХІХ століття алуніт встановлений в Донецькому басейні в околицях Артемівська. Тут він описаний К. Флугом (1887) під назвою ігнатьєвіту (игнатьевит, ignatievite). Під цією назвою пізніше охарактеризоване Бахмутське родовище ігнатьєвіту (мінералу близького до алуніту), що знаходиться біля селища Нью-Йорк на Донеччині [8]. В деяких мінералогічних зведеннях і довідниках ця назва фігурує як синонім (Дж. Дена и др., 1953) або як різновид [8]. В “Мінералогічному словнику” (Є.К. Лазаренко, О.М. Винар, 1975) відзначається, що ігнатьєвіт це забруднений домішками алуніт і назва ця є зайвою. На початку ХХ століття з’являються відомості про алунітові конкреційні стяжіння серед вогнетривких глин Часов’яського родовища, які описуються Б.К. Ліхаревим (1918) під назвою левігіту (лёвигит, loewigite). Ця назва пізніше фігурує у працях П.А. Зем’ятченського (1929, 1935), а також М.А. Кашкая, який описує його як окремий мінерал, що являє собою водовмісний алуніт з такою хімічною формулою KAl₃[SO₄]₂(OH)₆·1.5-2H₂O [1]. Про левігіт, як шкідливу домішку, згадує  І.Г. Прохоров (1970), який зазначає, що він широко розповсюджений не тільки в Часов’ярському, але й на інших родовищах Донбасу (геологи, що працюють на цих родовищах, називають левігітом всі білі, жовто-білі і жовті включення у вогнетривких глинах і вмісних їх пісках). Проведені ним дослідження показали, що сульфатні утворення з вогнетривких глин за мінеральним складом розділяються на три типи: 1) алунітові; 2) каолініт-алунітові; 3) ярозитові. У деяких мінералогічних зведеннях і довідниках термін левігіт зберігся як синонім (Дж. Дена и др., 1953) або як різновид [8, А.Г. Бетехтин, 1950], а в “Мінералогічному словнику” відзначений зайвою назвою алуніту.

Алуніт виявлений в чотирьох мінералогічних провінціях: Українського щита, Дніпровсько-Донецької западини, Карпатської і Кримської. Найпоширеніший в Закарпатті, де утворює родовища алунітових руд. В інших регіонах є рідкісним мінералом.

В межах Українського щита алуніт встановлений у Криворізькому залізорудному басейні і серед розсипів мезокайнозойського чохла Середньопридніпровського району. В Криворіжжі він трапляэться в корі вивітрювання піритвмісних сланців, зрідка в гетит-гематитових рудах і в кварц-польовошпатових породах оркозової товщі. Тут він вперше описаний Ю.Г. Гершойгом (1930) з кар’єру закинутого колишнього рудника “Червоний” на східній окраїні Кривого Рогу і з кар’єру “Сушкова Балка”. В першому кар’єрі алуніт, разом з каолінітом, утворює декілька незначних за розміром жил (до 18 см) і включень в залізистому пісковику та пов’язаній з ним лімоніт-марказитовій руді. Включення алуніту, в пісковику представлені агрегатами дрібних ромбоедричних кристалів, простір між якими заповнений каолінітизованим мусковітом, кварцом і крупнішими кристалами алуніту в руді мінерал виповнює порожнини [3]. В Середньопридніпровському районі алуніт виявлений серед титано-цирконієвих розсипів Самотканського родовища, в яких утворює рідкі стяжіння розміром до декількох сантиметрів і окремі кутасті зерна розміром до декількох міліметрів в товщі сарматських пісків [9].

В Донецькому басейні алуніт встановлений в глинистих породах берекської і полтавської світ Новодмитрівської депресійної лійки, а також є характерним мінералом більшості родовищ вогнетривких глин полтавької світи (Часов’ярського, Новорайського і Попаснянського) Північно-Західної окраїни Донбасу. В глинистих породах він виявлений у керновому матеріалі, в якому утворює мучнисті або порохоподібні включення, що мають вигляд лінзочок товщиною до 5 мм, або конкреційних утворень, які макроскопічно дуже важко відрізнити від вмісних їх порід. В деяких пробах вони зовсім не відрізняються і тоді присутність алуніту виявляється тільки рентгенометрично. Поодинокі зерна алуніту в десяті долі міліметра відмічені С.В. Кузнєцовим в Бантишівському рудопрояві. У вогнетривких глинах алуніт є досить суттєвою кскладовою частиною кварц-каолініт-алунітових конкреційних утворень, а також присутній у вигляді самостійних майже мономінеральних конкреційних стяжінь [5].

В Карпатському регіоні алуніт широко розповсюждений мінерал Закарпатської мінералогічної субпровінції. Тут він є основним корисним компонентом алунітових руд Берегівського рудного району, приурочених до верхніх частин розрізу гідротермально-змінених порід, а також відмічений серед змінених андезитів в районі Ільківці-Подулки і в околицях санаторію Синяк [4, 6]. В межах Берегівського рудного району алунітові руди утворюють два родовища Берегівське і Біганське. За даними більшості дослідників алунітове зруденіння цих родовищ пов’язане з вторинними кварцитами, в мінеральних асоціаціях яких головне місце посідають мінерали кремнезему (20-99%), алуніту (0-95%) і мінерали групи каолініту (0-90%). Майже постійною домішкою є пірит (0-20%), а в окиснених породах гідроксиди заліза (0-10%), часто відмічається барит. Алуніт, як правило, поширений в породах, які складають центральну частину товщі вторинних кварцитів. Породи збагачені ним тяжіють до тектонічно ослаблених зон, вздовж яких глибина розвитку алуніту є максимальною. У верхніх частинах товщі, а особливо в безпосередній близькості від розломів, кількість алуніту різко зменшується [6].

Найдосконаліше вивченим є Біганське родовище, алунітові поклади якого мають лінзоподібну форму і ускладнену верхню та нижню поверхні. Зокрема поблизу поперечних розломів нижня поверхня покладів помітно піднімається, а вздовж поздовжніх розломів, особливо в місцях розвитку барит-поліметалічних руд, спостерігається її різке опускання з утворенням глибоких “кишень”. Максимальна кількість алуніту всередині контуру родовища контролюється поздовжніми розломами, а мінімальна – поперечними. Дільниці з максимальними концентраціями алуніту утворюють замкнуті і ізольовані центри, які розміщені на швах розломів або безпосередньо поблизу них. Приуроченість центрів алунітизації до поздовжніх розломів, а також характер розподілу алуніту всередині покладу добре помітні на поперечних розрізах (рис. 2). За даними Г.Т. Волостних (1972) на Біганському родовищі кварц-алунітові метасоматити утворюють похилозалягаючі пластоподібні або лінзоподібні тіла, приурочені до самих верхніх гіпсометричних рівнів родовища (рис. 3), і відносяться до кварц-каолінітової фації аргілізитів.

В метасоматичних породах околиць санаторію Синяк і хутора Ільківці, а також в урочищі Подулки алуніт утворює інколи смуги і зони майже мономінерального складу з невеликими домішками опалу і галуазиту. Він представлений суцільними зернистими масами, в порожнинах яких зустрічаються добре індивідуалізовані кристали розміром не більше 2-3 мм. В периферійних ділянках алунітизації нерідко спостерігаються пластинки, що нагадують за формою конверти і ромби [4].

Вивчення алуніту з родовищ Берегівсько-Біганської групи показало, що він утворює досить нерівномірну вкрапленість в гідротермальнозмінених породах. Вміст його в цих породах коливається від 10 до 70 % (рідше до 95 %). В незначних кількостях відмічаються жили мономінерального складу. Основні типи і різновиди алунітових руд цих родовищ і їх запаси наводяться в таблиці 1. За мінеральною формою сполук заліза, що знаходяться в незначних кількостях у складі руд, виділено дві їх групи: 1) неокиснені піритвмісні; 2) окиснені, в яких залізо знаходиться у вигляді оксидів і гідроксидів. В межах цих груп виділяються типи і різновиди алунітових руд за вмістом таких мінералів як мікрозернистий кварц, опал і глиниста складова частина (галуазит чи каолініт). На родовищах переважає мікрокварцовий тип і його власне мікрокварцовий різновид (70 % запасів). Значно менше руд опалового (15.0 %) і глинистого (9.9 %) типів і мізерний об’єм від загальних запасів складають руди змішаного типу (0.9 %). Серед алунітів Закарпаття виділяють шість морфологічних різновидів: 1) мікроалотріоморфний (псевдоморфний); 2) пінакоїдальний або пластинчастий; 3) ромбоедричний або кубоподібний; 4) тичкуватий (жильний крупнокристалічний); 5) грануломорфний (жильний дрібнозернистий); 6) коломорфний. Найпоширеніший перший тип, який є продуктом метасоматичного заміщення алюмосилікатних частин літаритових туфів [6].

В Криму алуніт виявлений в мінералогічних субпровінціях Рівнинного і Гірського Криму. На Керченському півострові зустрінутий в сопочній брекчії вдавленої синкліналі Чумна Балка, у вигляді невеликого (приблизно 1 см) уламка щільного глиноподібного агрегату [10] і в зоні окиснення Чекур-Кояшського родовища, Чокракського і Горностаєвського сірчаних рудопроявів у вигляді жовто-білих грудочок [8]. У Гірському Криму встановлений в складі нерозчинного залишку верхньоюрських вапняків у вигляді дрібних добре утворених кристалів ромбоедричної і пластинчастої форми, їх зростків та тонкоагрегатних виділень в асоціації з опал-халцедон-кварцовими агрегатами і в уламках вторинних кварцитів із пліоцен-четвертинних галечників долини ріки Салгир в околицях Новоолексіївка і долини ріки Бештерек в околицях с. Лесносілля, в яких тонкоагрегатний алуніт виповнює пори і мікротріщини (Л.С. Педан, 1975).

Форма виділень алуніту дуже різноманітна: досить потужні переважно полімінеральні поклади, дрібна вкрапленість, суцільні і мучнисті маси, жильні виділення, стяжіння конкреційної форми, тичкуваті кіркові і друзові агрегати. Останні характерні для Берегівського району Закарпаття. Зокрема друзи зустрічаються в порожнинах кавернозних порід, в яких алуніт асоціює разом з кварцом і баритом у вигляді добре сформованих кристалів розміром до 0.5 см.

Структурні особливості алуніту вивчені недостатньо. Його діагностика з усіх регіонів підтверджена рентгенометричними дослідженнями. Наявні на дебаєграмах і дифрактограмах алунітів лінії, за своїми значеннями і інтенсивністю виявилися майже ідентичними і бизькими до еталонних зразків алуніту (табл. 2). Така ж ідентичність характерна і для штрихорентгенограм різних морфологічних різновидів алуніту з Біганського родовища (рис. 4). Невелике відхиленняна виявлено на дебаєграмі пінакоїдального алуніту, яке проявилося у незначному зміщенні рефлексів граней 202̅2, групи (224̅3, 022̅5, 404̅1) та деяких інших. Алуніт має тригональну сингонію. Параметри елементарної комірки мінералу такі (в Å): Криворізького – α=14,04; с=17,09 (визначено за дифрактограмою); Берегівського – α=7,05; с=17,2 (визначено методом Лауе).

Морфологія алуніту є досить різноманітною. Його добре індивідуалізовані кристали виявлені тільки в межах Берегівсько-Біганської групи родовищ Закарпаття. Серед них виділяються три основні габітусні типи: пінакоїдальний; ромбоедричний і псевдооктаедричний (рис. 5, 6). Перші два типи були встановлені і гоніометрично досліджені Є.І. Вульчиним (1949) на Берегівському родовищі. Пінакоїдальні кристали найширше представлені на родовищах Берегівсько-Біганської групи. Вони мають сплюснутий (пластинчастий) обрис, зумовлений переважаючим розвитком граней пінакоїда {0001} з різко підпорядкованою роллю ромбоедричних форм {101̅0}. Для них дуже характерна зональна будова викликана наявністю субмікроскопічних порохоподібних включень в центральній частині кристалів. Пластинчастий алуніт просторово тяжіє до найглибших ділянок розрізу родовища і є головним компонентом неокиснених алунітових руд. Ромбоедричні кристали також доволі широко розповсюджені. Вони характеризуються інтенсивним розвитком граней ромбоедра {101̅0} які надають їм кубоїдного габітусу (ізометричний обрис). Але частіше зустрічаються індивиди псевдооктаедричного габітусу завдяки комбінованому розвитку граней ромбоедра і пінакоїда, які приводять до появи граней трикутної форми (рис. 5, 6). Такі кристали характерні для центральних частин алунітових покладів, тоді як псевдокубічні індивиди переважно зустрічаються в приповерхневих частинах. Для них також властива зональна будова. Є.І. Вульчином встановлені кристали з штриховкою на гранях ромбоедра яка паралельна площині головної вісі. В межах Берегівської смуги в свій час (F. Zippe, 1852, A. Schraut, 1864) були виявлені кристали алуніту складнішої морфології (рис. 7). На них були встановлені такі форми: r {112̅1}, t {224̅1}, p {1.1.2̅.64}, q {6.6.18̅.7}, s {6.6.12̅.5.}. Серед берегівських алунітів зустрінуті також двійники з перпендикулярними і похилими кутами між гранями пінакоїда.

Найчастіше алуніт зустрічається у вигляді різноманітних мінеральних агрегатів, які є відмінними у різних геологічних утвореннях. В Криворіжжі на руднику Червоний і Сушкова Балка він зустрічається у вигляді жовен і жилоподібних виділень серед залізистих пісковиків потужністю від 9 до 18 см, а також включень у залізній руді. Досить характерними є стяжіння алуніту, які виявлені серед Самотканських розсипів чохла Українського щита і глинистих порід Донбасу. В першому регіоні вони є рідкісними і встановлені у товщі сарматських пісків у вигляді стяжінь розміром до декількох сантиметрів [9]. Форма їх кругла, видовженокругла і неправильна; поверхня нерівна, бугриста і шороховата. В Донбасі конкреційні утворення виявлені серед вогнетривких глин і глинистих порід, депресійної лійки. У вогнетривких глинах зустрічаються кварц-алунітові і мономінеральні алунітові конкреції. Останні мають кулясту або овальну форму і зустрінуті в середній частині глинистої товщі Новорайського родовща (рис. 8, а). Розміри їх коливаються в межах від 3-5 до 35-40 см. Поверхня їх нерівна, бугриста, контакт з глиною різкий, мають щільну будову (твердість біля 3). Майже алунітовий склад з незначними домішками каолініту і гідраргіліту властивий конкреціям з глин Попаснянського родовища (рис. 8, б). Для них характерна переважно куляста форма і порівняно невеликі розміри (до 3 см в діаметрі), мають меньшу щільність (більш пухкі) і низьку твердість (< 2). Ще менші за розмірами конкреційні утворення (діаметром до 8 мм) неправильної форми виявлені серед Новодмитрівської депресійної лійки. Серед вогнетривких глин виявлені також алунітвмісні конкреційні утворення, в складі яких, крім алуніту, встановлені каолініт з домішками кварцу, гідраргіліт і деколи гетит. Розміри їх звичайно не перевищують 5-7 см в глинах Часовярського родовища, досягаючи 60 см в діаметрі в глинах Новорайського родовища. Для останніх характерна зональна будова: центральна частина має алунітовий склад, тоді як приферійна частина – суттєво каолінітова з невеликими домішками алуніту. В поодиноких випадках в конкреціях спостерігається чітка відмінність за забарвленням алуніту, що утворює бобовини, від алуніт-каолінітової основної маси (рис. 8, а). Бобовини алуніту мають в цих випадках білий колір, ізометричну або близьку до неї форму і розміри, що коливаються в широких межах (від 1-2 мм до 3-4 см). На Бахмутському родовищі так званого “ігнатьєвіту” мінерал зустрічається у вигляді м’яких крейдо- або глиноподібних і ниркоподібних конкрецій величиною в горошини і великої картоплі, що залягають серед білих пісків [7].

Найбільша різноманітність мінеральних агрегатів властива Закарпатським алунітам. В межах Берегівського горбогір’я В.О. Махінін (1948) описав три типи агрегатів алуніту: мікробластичні, пластинчасті і друзові. Симферопільські дослідники [6] для Берегово-Біганської групи родовищ виділили за способом утворення три групи алунітових агрегатів: 1) псевдоморфні метасоматичні у вигляді щільних мас, згустків дрібної вкрапленості; 2) виповнення порожнин у вигляді друз; 3) перикристалізації у вигляді друз, щільних і землистих мас. Вони мономінеральні або з домішками інших мінералів (піриту, оксидів і гідроксидів заліза, кварцу, опалу, каолініту і галуазиту). У виділених групах агрегатів алуніт представлений шістьма вище названими морфологічними типами, серед яких до агрегатних відносяться: мікроалотріоморфний, два жильних типи і коломорфний.

Найпоширеніший перший мікроалотріоморфний (псевдоморфний) тип. Він звичайно наслідує форму і розміри уламків порід (туфів ліпаритів, андезитів і ін.) і мінералів (переважно польових шпатів), за рахунок яких утворюється. Вони мають мікрозернисту “роговиковоподібну” будову, місцями утворюють безформенні субмікроскопічні лапчасті агрегати зерен алуніту. Жильні виділення алуніту досить характерні, хоч мають обмежений розвиток. Вони представлені двома морфологічними різновидами алуніту – тичкуватим і грануломорфним. Тичкуваті агрегати зустрічаються серед крупнозернистих жил. В них індивиди алуніту часто щільно згруповані і мають гребінчасту форму. Вони виповнюють малопотужні 0.5-1.0 см (рідко до 2.0 см) тріщинки. Будова жил, як правило, симетрично-крустифікаційна, інколи складна. Довжина окремих індивидів в агрегаті складає не більше половини потужності прожилка (0.2-1.0 см), а поперечні зрізи біля вершин крупних індивидів сягають 4 мм. Грануломорфний (дрібнозернистий) жильний алуніт зустрічається частіше ніж тичкуватий. Його прожилки мають перемінну потужність. Ширше розвинуті дуже тонкі (до 0.5 мм) нерівні і не витримані за потужністю гіллясті прожилки, які інколи утворюють густу сітку серед вмісних порід. Часто зустрічаються прожилки потужність яких досягає декількох міліметрів, рідше до 10 мм. Вони переважно складені ізометричними зернами розміром від 0.005 до 0.1 мм. Коломорфний алуніт зустрінутий тільки в місцях розвитку опалітизованих порід, в яких опал виповнює порожнини у вигляді ізометричних сфероїдальних, овоїдальних або неправильних за формою згустків і стяжінь. В останніх центральна частина складена пелітоморфним або мікроалотріоморфним алунітом, який містить тонку порохоподібну вкрапленість непрозорих мінералів.

В зоні окиснення сірчаних родовищ і рудопроявів Криму алуніт утворює дрібнокристалічні маси, якими складені порошкувані нальоти, примазки і кірки, куле- і еліпсовидні скупчення. Рідше зустрічаються короткі (до 5 см) малопотужні (до 0.5 см) прожилки і лінзочки і ще рідше волокнисті різновиди. В мікроскопічних препаратах мінерал представлений агрегатами (розмір зерен 0.0005-0.03 мм) і прихованокристалічними виділеннями. Зерна неправильні , витягнуті або ізометричні.

Фізичні властивості алуніту вивчені неоднаково і тільки для окремих регіонів. В Криворізькому басейні [3] алуніт з кар’єру Сушкова Балка є найбільш свіжим, дуже щільним, білим, рожевим з бурим відтінком. Твердість його 4, густина 2,6. Показники заломлення дрібних ромбоедричних кристалів такі: n_о = 1.5, n_e = 1.59. Близькі оптичні характеристики властиві алуніту з шахти імені Кірова (n_e = 1.592, n_o = 1.582, n_e – n_o = 0.010) і музейного зразка шахти імені Фрунзе, який під мікроскопом виявляє кристалічну будову і складений зернами розміром 0.0001 мм та меньше (показники заломлення агрегатів зерен 1.585-1.595). Алуніт зі стяжінь Самотканського розсипу [9] має біле рідше світло-сіре забарвлення, густина заміряна у важких рідинах біля 2.7. В ІЧ-спектрах спостерігаються інтенсивні смуги вбирання з максимумами 440, 530, 640, 660, 1050, 1100, 1220 і 3500 см^-1. Для алуніту конкреційних стяжінь з вогнетривких глин встановлені такі оптичні характеристики (И.Г. Прохоров, 1970): n_g = 1.591 ± 0.002; n_p = 1570 ± 0.002; n_g – n_p  = 0.021. Майже тотожні значення показників заломлення (n_g = 1.591 ± 0.002; n_p = 1.575 ± 0.002) характерні для пластинчастих форм алуніту зі стяжінь в пісках, які покривають вогнетривкі глини Часов’ярського родовища (Л.И. Карякин, И.Н. Ремизов, 1966) і з зон окиснення сірчаних руд в Криму (n_g = 1.592, n_p = 1.572) [8].

Більш досконало досліджені фізичні властивості алуніту Закарпаття. За [4] твердість мінералу 4, густина 2.65, блиск скляний, а по площині спайності перламутровий. За [6] густина чистих різновидів близька до розрахункової 2.80-2.81, а замутнений газово-рідкими включеннями алуніт легший 2.75-2.77. Його кристали звичайно безбарвні, водяно-прозорі, а агрегати мають сніжно біле або світле жовтувато-рожеве, жовте, буре і зеленувато-сіре забарвлення. Деякі фізичні характеристики різних морфологічних типів наводяться в таблиці 3. Більшість з них є близькими між собою. Майже ідентичними є також ІЧ-спектри алунітів (рис. 9). В ультрафіолетевому світлі берегівський алуніт, як зазначає К. Гінтце (С. Hintze, 1930) досліджувався Енгельгардтом. За його даними мінерал сильно люмінесціює в світло-жовтому (флюоресценція) і зеленому (фосфоресценція) кольорах. Величина показників заломлення алуніту з Берегівсько-Біганської групи родовищ за даними більшості дослідників є доволі близькими (n_g = 1.598 – 1.601; n_p = 1.576 – 1.580) і порівняно незначно відхиляються від величин властивих алуніту теоретичного складу. В цих рамках знаходяться значення оптичних характеристик алуніту з околиць Ільківців (n_g = 1.594; n_p = 1.576) у Закарпатті [4], алуніту з нерозчинних залишків вапняків (n_е = 1.596 ± 0.001; n_о = 1.578 ± 0.001) та з уламків вторинного кварциту (n_o = 1.579) Гірського Криму (Л.С. Педан, 1975). Дещо нищі величини показників заломлення для деяких алунітів Берегівського горбогір’я (n_g=1.583-1.585; n_m=1.569-1.570) установлені В.О. Махініним (1948), який пов’язує це з ізоморфним заміщенням калію натрієм.

Хімічний склад алунітів вивчений для конкреційних стяжінь і для Закарпатських родовищ. Наявний єдиний аналіз алуніту з Кривого Рогу [3] такий (%): SiO₂ – 24.3; Al₂O₃ Fe₂O – 43.1; CaO – сл.; MgO – сл.; K₂O Na₂O – 5.1; SO₃ – 23.2; H₂O – 5.5. Він свідчить про велику забрудненість алуніту іншими мінералами. Методом фотометрії встановлена наявність K (5.56%), Na (0.19%), Ca (сліди) в складі Кримського алуніту з нерозчиненого залишку верхньоюрських вапняків.

Хімічні аналізи конкрецій алунітових стяжінь наводяться в працях багатьох дослідників (табл. 4, 5). В них виявлено ряд компонентів, які не належать алуніту, а пов’язані з механічними домішками інших мінералів. Це стосується перш за все SiO₂, TiO₂, CaO та деяких інших. Неоднозначно трактуються досить високі вмісти в окремих зразках BaO, TR₂O₃ i P₂O₅. Досить високі кількості барію виявлені тільки в алунітових стяжіннях з пісків Часов’ярського родовища (табл. 5, ан. 3). Л.І. Карякін і І.М. Ремізов (1966) пов’язують їх з ізоморфним входженням барію до складу алуніту. Така ймовірність не виключається у зв’язку з пониженим вмістом лугів в цьому зразку. Рідкісні землі, очевидно, пов’язані з домішками фосфатів рідкісних земель. Це підтверджується присутністю P₂O₅ – в алунітових стяжіннях, що містять TR₂O₃. Можливо, що рідкісні землі частково входять до складу алуніту. Їх вміст в алуніті із Самотконського розсипища досягав до 1.59 % і за даними Д.А. Мінєєва вони представлені елементами церієвої групи (%): Ce – 48.0, La – 41.0, Nd – 7.0, Pr – 4.5, Sm – 0.7, Y – 1.8. В цих же алунітах спектральним аналізом встановлені: Ba – більше 1%; Be, V, Mn, Zr, Cr,Th – соті долі відсотка; Ni, Mo, Ga – тисячні долі відсотка; Al, As – сліди [9].

Природа P₂O₅ в алунітових стяжіннях є найбільш невизначеною. Частково фосфор мабуть пов’язаний з рідкісними землями. Не виключена можливість заміщення в алунітах радикала [SO₄]^2- радикалом [PO₄]^3-, як це допускають А.Г. Бетехтін (1950) і М.А. Кашкай (1970). Можлива також присутність в складі алунітових стяжінь ще якоїсь іншої мінеральної форми фосфора. Зокрема Л.І. Карякін та І.М. Ремізов (1966) передбачають наявність фосфату алюмінію (можливо варисциту?). Для так званих “левігіту” та “ігнатьєвіту” (табл. 5, ан. 1, 4) та деяких зразків власне алуніту (табл. 5, ан. 2, 5) характерний досить високий вміст натрію за яким перший може бути віднесений до натроалуніту, три інші до натріїстого алуніту. Значне відхилення від 100% суми в аналізі 6 Л.І. Карякін і М.І. Ремізов (1956) пояснюють можливою присутністю в цьому стяжінні рідкісних земель церієвої групи, як це допускає П.А. Земятченський (1929).

Хімічний склад алунітів Закарпаття теж вивчався багатьма дослідниками (табл. 6). Аналізу піддавалися майже мономінеральні проби, що підтверджується відсутністю компонентів, які не входять до його складу. З таблиці 6 видно, що алуніти Берегівського горбогір’я відповідають майже чистим каліїстим алунітам, тобто є близькими до їх теоретичного складу. Алуніт із змінених андезитів околиць Ільківців відрізняється підвищеним вмістом натрію і відповідає натріїстому різновиду алуніту. Ще вищий вміст натрію установлений дослідженнями М.А. Кашкая [1] в алуніті Біганського родовища. Його хімічний склад такий (%): SiO₂=1.51, Al₂O₃=37.02, Fe₂O₃=0.14, FeO=0.28, MnO=0.52, BaO=0.34, Na₂O=4.45, K₂O=6.77, SO₃=38.42, H₂O =10.68, H₂O^-=0.25. Cума: 100.4. Але такий вміст натрію не підтверджується хімічним складом чотирьох морфологічних типів алуніту з Берегово-Біганської групи родовищ, який виражається такими кристалохімічними формулами [6]:

1.Пінакоїдальний (K_0.68H_0.32)_1.0[Al_3.04(SO₄)_2.02(OH)_5.72]

2. Ромбоедричний (K_0.80Na_0.08H_0.12)_1.0[Al_3.04(SO₄)_1.92(OH)_6.05]

тест