ПЕРЕДМОВА ВІД УПОРЯДНИКІВ

   Мета даного обговорення – виробити стандартний підхід до передачі літерами української абетки латинописних назв мінеральних видів і створити Нормативний словник українських назв мінеральних видів і різновидів. Адже з часу публікації тримовного українсько-російсько-англійського Мінералогічного словника[1] не було створено жодного нормативного словника українською мовою, який охоплював би всі мінеральні види, а не тільки найбільш поширені й відомі. Тим паче, що за 40 років, які минули з того часу, не лише вдвічі збільшилося число відкритих видів, змінилася номенклатура багатьох із них і навіть їхня назва[2].

   З 1959 року, з часу створення Міжнародної  мінералогічної асоціації (International Mineralogical Association  – ІМА), функції затвердження нових мінералів і упорядкування номенклатури раніше відкритих видів було покладено на створені при ній комісії. Перше, чим зайнялася термінологічна комісія після створення, – це дискредитувала тисячі назв мінералів. Із багатьох назв одного мінералу було затверджено одну, найбільш ранню, а інші переведено в ранг синонімів. З 2006 року функції затвердження і дискредитації мінералів виконує єдина при IMA Комісія з нових мінералів, номенклатури і класифікації (Commission on New MineralsNomenclature and Classification – СNМNС). Вона затвердила перелік назв мінеральних видів (The New IMA List of Minerals) - давно відомих і нещодавно відкритих, та періодично його оновлює на веб-сайті  CNMNC (pubsites.uws.edu.au/ima-cnmnc/).

   Дискредитація назви ще не означає дискредитацію самого мінералу як виду. Він може існувати в різних країнах під назвами-синонімами, однак затвердженою вважається та назва, що ввійшла до реєстру CNMNC. Для прикладу, такі терміни як астраханіт, ортит, калушит продовжують вживатися в науковій літературі на терені колишнього СРСР, однак міжнародно-визнаними відповідно є бльодит (blödite), аланіт (allanite), сингеніт (syngenite), тому перші не ввійшли до переліку затверджених назв. Упорядкування номенклатури великих груп мінералів, що їх здійснили підкомісії CNMNC, і яке супроводжувалося перейменуванням видів всередині груп, також суттєво поповнило число дискредитованих назв. Внаслідок номенклатурних змін деякі терміни (апатит, апофіліт, епідот, монацит), що належали окремим видам, стали назвами груп або серій. Одні з них продовжують функціонувати як синоніми затверджених назв, інші – втратили своє значення. Особливо велику кількість дискредитованих термінів спричинили неодноразові номенклатурні зміни у надгрупі амфіболів.

   Інший тип дискредитації – назва продовжує існувати, навіть на міжнародному рівні, але вона тепер належить не виду, а його відміні (різновиду) – морфологічній, структурній, хімічній. Внаслідок зміни правила затвердження нових мінералів[3] відмінами видів стали проміжні члени ізоморфних рядів (напр. лабрадор, біотит, лепідоліт), політипи мінералів (вюртцит-4H, мусковіт 1M)  і деякі їхні поліморфні модифікації (гідроксилапатит-М, молібденіт-3R). Втратили статус мінерального виду некристалічні речовини, вуглеводні, антропогенні сполуки, хоча для деяких з них зроблено винятки (напр. для опалу).  Як винятки, до списку також ввійшли рідка ртуть, аморфний йордизит, проміжний член ізоморфного ряду авгіт, дві близькі поліморфні модифікації ортоклаз і мікроклін тощо.

   Третій тип дискредитації спричинений додатковим вивченням складу і структури мінералу на сучасному рівні. Внаслідок такого вивчення  вдалося довести, що деякі із затверджених мінералів насправді представляють собою суміш видів або незакономірне їх перешаровування. В таких випадках дискредитовано і сам мінерал, і його назву.

   Окрім затверджених і дискредитованих існують ще помилкові назви мінералів (sulfur замість sulphur, asterophyllite замість astrophyllite), однак в латинописних мовах, порівняно з кириличними, їхня частка значно менша.

   Успішне функціонування вітчизняної мінералогічної науки можливе лише в контексті світової, тому важливо упорядкувати українську мінералогічну термінологію згідно напрацювань CNMNC. У першу чергу це стосується уніфікації українських назв мінеральних видів[4],[5]. Саме процес передачі латинописної назви літерами української абетки множить кількість помилкових термінів, ускладнюючи працю мінералогів і літредакторів, роботу електронних баз даних.

   Згадуваний вище тримовний «Мінералогічний словник» лише умовно можна вважати нормативним, оскільки багато мінералів у словнику не мають єдиної української назви. Існує лише варіант написання, якому автори віддали перевагу, оскільки відразу за ним розміщено опис мінералу. Цей же мінерал може мати інші варіанти запису з латиниці, які супроводжує  вираз «те саме, що…». Очевидно, що їх слід  розглядати як синоніми того варіанту української назви, якому віддано перевагу. Деякі назви містять по декілька таких синонімів (див. Hawleyite, Woodruffite). Для того ж латинописного терміну може подаватися ще ряд помилкових українських варіантів, число яких також буває значним (див. Coesite). Вибраний авторами український варіант запису часто не збігається з варіантом, поширеним у російськомовній літературі, через що пізніші російсько-українські термінологічні словники його ігнорували. Наприклад, назву виду Coesite автори «Мінералогічного словника» подають українською як «коусит», а форму «коесит» вважають помилковою. Однак Російсько-український словник наукової термінології[6] саме останню форму затверджує як правильний переклад з російської. І таких прикладів чимало. Перемога, як правило, залишалася за російськими формами, як більш тиражними, хоча і їх отримували далеко не за одним стандартом.

   Подальшому множенню кириличних синонімів посприяли зміни в українському правописі і законодавстві. З часу виходу «Мінералогічного словника» змінилися правила написання назв мінералів національною мовою: Кабінетом Міністрів України затверджено літеру «ґ» в українській абетці (1990 р.), змінився правопис слів іноземного походження (1993-2012 рр.), розроблено новий  Держстандарт України щодо назв хімічних елементів і простих речовин (1994), Міністерством освіти і науки України ухвалені  рекомендації щодо транслітерування власних назв, поданих іноземними мовами (2001), Кабінетом Міністрів затверджено стандарт транслітерації українського алфавіту латиницею (2010). У світлі цих змін назви багатьох давно відомих мінералів мали б писатися інакше. Це стосується збереження подвоєння приголосних у назвах мінералів, що походять від прізвищ і географічних об’єктів, заміни назв хімічних елементів (напр. «бісмут» замість «вісмут»),  використання нових стандартів транслітерації («h» тепер передається через «г»а не через «х», «w» через «в», а не через «у») і літери «ґ» замість «g» в словах іноземного походження. Питання полягає у тому, чи записувати з врахуванням змін до правопису назви усіх мінералів, чи лише ті, що були відкриті після внесення цих змін? Тобто, залишити гіпс, арагоніт, аланіт, баделеїт, холмквістит, уеделіт чи замінити їх на ґіпс, араґоніт, алланіт, бадделеїт, голмквістит, веделіт?

   Всупереч поширеній думці затверджені CNMNC назви мінералів не належать до англомовних термінів, хоча таких там добра половина. Решта записана літерами інших латинописних мов (німецької, чеської, фінської тощо) або транслітерована латиницею з російської, китайської, японської. Здебільшого мінерали називають: а) за властивостями – фізичними, оптичними, технологічними, морфологічними, структурними; б) за хімічним складом; в) за місцезнаходженням;  г) на честь автора знахідки або видатної особи. Менш поширені інші джерела – абревіатура організацій, імена міфічних персонажів, назва племені тощо. Переважно це так звані тривіальні назви, які не несуть інформації про склад мінералу і його структуру.

   Тривіальна назва мінералу має передаватися одним словом, навіть якщо джерело складається з кількох слів. Орфографія назви джерела строго зберігається, переклад не допускається. Особливо це стосується географічних назв, імен і прізвищ. Якщо термін запозичений з латинописної мови, то зберігаються всі особливості орфографії цієї мови, використовуючи для цього в разі необхідності діакритичні знаки - умляути, циркумфлекси, тильди. Рääkkönenite, Mössbauerite, Åkermanite, Nybøite, Balićžunićite – саме такий правопис назв цих мінералів затверджено CNMNC. Якщо запозичення відбулося з мови, що використовує інші абетки, назву також записують латинськими літерами відповідно до стандарту транслітерації, затвердженого для цієї мови. Проблема лише у тому, що затверджені стандарти також змінювалися, тому трапляються Carpathite, Carpatite і Karpatite від Карпат; Mayakite і Majakite від Маяк; Mendeleevite, Mendeleyevite, Mendelyeevite і Mendelejevite від Менделєєв. Для запису латинізованих термінів кирилицею, зокрема літерами української абетки, необхідна інформація про мову запозичення терміну. А якщо це не латинописна мова, то ще й про стандарт транслітерації з цієї мови на латиницю. В епоху глобалізації мінералогічних досліджень це завдання стає все складнішим, особливо у тих випадках, коли основою для тривіальної назви служить прізвище особи. 

   Ще одна проблема, яка постає перед укладачами кириличних словників, це вибір способу передачі затвердженої латинописної назви – транслітеруванням чи транскрибуванням, через орфографію чи вимову. Передавати кожну літеру латиниці відповідною літерою української абетки згідно стандартів транслітерації, чи записати українськими літерами вимову терміну тією мовою, з якої він запозичений, згідно стандартів транскрипції? Різниця особливо помітна для назв мінералів, запозичених з англійської або китайської мов, коли орфографія і вимова терміну сильно відрізняються. Аналіз російських назв мінералів, зібраних у відносно недавно випущеному довіднику[7] і розділених на категорії достовірних, зайвих і помилкових, показує, що в Росії, ще з часів Радянського Союзу, в разі утворення кириличних синонімів латинописних назв домінує принцип транскрипції, хоча також існує чимало винятків. Цей принцип зберігається і надалі, що підтверджують щорічні зведення «Новые минералы» на сторінках часопису «Записки Всеросийского минералогического общества». Щодо українських назв, запропонованих у «Мінералогічному словнику», то здебільшого це „кальки” з російських термінів, хоча іноді автори відступали від цього правила і утворювали свої варіанти кириличних синонімів. Це спричинило множення помилкових назв, оскільки перемога залишилася за більш поширеними російськими варіантами, що цілком зрозуміло в умовах домінування російської мови.

   Якщо не порушувати традицію і продовжувати надалі утворювати українські синоніми латинописних назв через вимову, то окрім даних про мову запозичення і стандарт транслітерації, необхідна інформація про походження назви мінералу. І навіть за таких умов нема гарантій однозначності запису латинописного терміну кирилицею. Особливо, якщо назва мінералу походить від прізвища особи або місцезнаходження. До різночитання призводять також кінцеві літери, що зазвичай не вимовляться у деяких прізвищах. У назві мінералу такі літери переходять всередину слова. Якщо їх ігнорувати –  втрачається видимий зв'язок кириличного синоніма з латинописним, у протилежному випадку стає невпізнаним прізвище. Для прикладу, мінерал  Pierrotite, названий на честь французького мінералога Roland Pierrot (Р. П’єрро), записують як п’єроїт і як п’єротит. Два кириличні синоніми має Perrаultite: пероїт і перолтит.

   Утворення кириличних синонімів прямою транслітерацією з латиниці за затвердженим стандартом, ігноруючи діакритичні знаки і вимову буквосполучень у латинописній мові, з якої запозичено термін, уявляється легшою працею, яка не вимагає залучення спеціалістів-поліглотів і, найголовніше, призводить до однозначного результату. І хоча у такому випадку нівелюється сама мета тривіальної назви – прив’язати мінерал до місця його знаходження, звернути увагу на його властивості або вшанувати ім’я особи тощо, без інформації про походження назви ці ознаки здебільшого так і залишаються невпізнаними. Як, наприклад, в армолколіті (armalcolite), де зашифровано прізвища аж трьох астронавтів.

   На тлі збільшення кількості нових видів, яке фіксується останнім часом, мінералоги свідомо обмежують появу нових тривіальних назв. Все частіше тривіальну назву виду, що вже існує, використовують як кореневе слово для серії відкритих хімічних або структурних його аналогів. Доданий до тривіальної назви суфікс (Thomsonite-Ca – кальцієвий аналог томсоніту) або префікс  (Clino-holmquistite – моноклінний аналог холмквіститу, Potassic-hastingsite – К-аналог гастингситу) вказують на різницю, що існує, між новим мінералом і його аналогом. Суфікс приєднують через дефіс, для приєднання префікса загального правила досі не створено (Meta-autunite але Metanatroautunite). Також не вироблено правил щодо форми префіксів, які утворені від назви груп (hydroxyl- і hydroxy-) або хімічних елементів (fluor-dravite але fluoro-edenite). Номенклатурні зміни у групах і перейменування видів, здійснені CMNMC з 2012 р., свідчать про тенденцію розширеного використання дефіса для приєднання префікса, хоча був час, коли від дефісу майже відмовились. Для характеристики аналогів, окрім назв хімічних елементів і зазначення сингонії, вживають також префікси мета-, прото-, пара- тощо.

   Існують переконливі аргументи щодо використання дефісу для приєднання префіксів. По-перше, це полегшує читання громіздких термінів, оскільки назви, що складаються з 20-27 літер, далеко не рідкість у переліку затверджених видів (Magnesiumchlorophoenicite, Hydroniumpharmacosiderite, Hydromanganopyrochlore). По-друге, наявність префіксу виявляє назву стрижневого виду, що став основою для затверджених аналогів. Це особливо важливо, коли назва хімічного елемента у префіксі довільно скорочена (Zincolibethenite – Zn-аналог лібетеніту,  а Zincolivenite – Zn-аналог олівеніту, Manganipiemontite – Mn-аналог п’ємонтиту, а Manganilvaite – Mn-аналог ільваїту). Очевидно, що IMA і надалі буде розширювати вживання дефісу, раціоналізуючи номенклатуру великих груп мінералів, тому українським мінералогам на майбутнє слід виробити єдиний підхід до написання хімічних аналогів видів з тривіальною назвою. CNMNC  це питання строго не регламентовано. Єдина вимога – назва хімічного аналога повинна передаватися одним словом (арсенопірит), що відрізняє її від назви хімічного різновиду (пірит арсенистий).

   Позиція упорядників даного словника – внести якомога менше змін до без того складної мінералогічної термінології. Назви мінералів повинні легко вимовлятися і запам’ятовуватися, їх утворення має бути логічно обґрунтованим. Тому «Словник українських назв мінеральних видів і різновидів» (далі – Словник), проект якого виноситься на обговорення, створено за такого підходу.

   Базову основу проекту Словника склали латинописні терміни, що стосуються назв мінералів і їхніх відмін. Вони запозичені головно із веб-сайтів: pubsites.uws.edu.au/ima-cnmnc/http://www.webmineral.com/ і  http://www.mindat.org/. Всі терміни поділено на дві категорії: затверджені як назва мінерального виду і незатверджені. До Словника також внесено назви усіх природних хімічних елементів і деяких простих речовин, записаних українською мовою відповідно до стандарту ДСТУ 2439-94, та геологічні терміни, співзвучні з назвами мінералів.

   Категорію затверджених склали назви мінералів із останнього переліку CNMNC (The New IMA List of Minerals), розміщеного за веб-адресою: http://pubsites.uws.edu.au/ima-cnmnc/. На листопад 2016 р. – це 5179 термінів. Їхній статус означає затвердження і мінерального виду з відповідною кристалохімічною формулою і його міжнародної назви. Для підтвердження статусу в тій же комірці вказано реєстраційний номер мінерального виду, присвоєний IMA. Цей номер розглядається як назва мінералу певного хімічного складу і структури допоки він не отримає оригінальну авторську назву, а потім як її синонім. На жаль, деякі види втратили або змінили свій номер, здебільшого через перегляд CNMNC номенклатури великих груп мінералів, про що свідчить позначка про спеціальну процедуру затвердження (ІМА s.p.). Давні види, що існували до створення ІМА (до 1959 р.), затверджені без присвоєння реєстраційного номера. Серед назв, що ввійшли до переліку CNMNC, є невелика частка затверджених умовно. Вони належать дискусійним видам. Статус таких мінералів під питанням (questionable). Здебільшого це види, що давно існують, однак потребують додаткового вивчення, яке в силу різних причин на даний час неможливе. У разі додаткових досліджень їхній статус буде переглянуто. Або вони будуть перевизначені як тверді види, або дискредитовані.

   Категорію незатверджених склали синоніми видів (дискредитовані назви), відміни видів (різновиди), назви серій, груп, дискредитованих мінералів, деякі застарілі терміни. Майже для кожного з цих термінів зазначено причину їх відхилення.  До Словника не ввійшли застарілі і маловживані терміни, які функціонували у вітчизняній літературі. Вони зібрані у «Мінералогічному словнику» Є. Лазаренка і О.Винар, їхні українські форми не потребують обговорення.

   Кожен латинописний термін супроводжують кириличні синоніми – літерами української та російської абетки. Назви мінералів російською мовою  запозичені з опублікованого в 2008 р. довідника7, пізніші -  із часопису «Записки Всероссийского минералогического общества», а також з деяких веб-сайтів (http://webmineral.ru/http://wiki.web.ru/wiki/;  http://database.iem.ac.ru/mincryst/rus/).

Перелік українських назв мінералів сформовано трьома способами. 

1. Назви мінералів, що були відомі до 1975 р., перенесені  з «Мінералогічного словника» майже без змін, мотивуючи це тим, що вони існують понад 40 років і за цей час розтиражовані іншими словниками і довідниками, тобто стали вже історичними. Перенесені всі варіанти українських синонімів: схвалені авторами „Мінералогічного словника”, зазначені як «те саме що..», тобто синоніми до схвалених, і помилкові. Останні подані курсивом. На першому місці у переліку синонімічних назв розташований той варіант запису українською, якому автори Мінералогічного словника віддали перевагу. Він не завжди збігається з варіантом, прийнятим в російській мові. Назви видів, які складаються з двох слів (селен самородний, катаплеїт натріїстий), залишено поза увагою як такі, що не відповідають чинним правилам  ІМА.

2. Для мінералів, які були затверджені або перейменовані після 1975 року, але ще до змін в українському правописі (1990), назви українською мовою утворені шляхом «калькування» з російської, оскільки в цей період (1975-1990 рр.) головним джерелом інформації про нові види мінералів слугувала російськомовна література. Вони записані відповідно до чинного на той час українського правопису. Утворені таким чином українські назви також можна вважати історичними, сформованими за часів існування Радянського Союзу. Виключення зроблено для мінералів бісмуту. Щоб уникнути існуючого розмаїття термінів (напр. бісмутотанталіт і вісмутопірохлор), в усіх назвах, незалежно від часу затвердження,  використано сучасну назву хімічного елементу – бісмут.

3. Для мінералів, затверджених або перейменованих після 1990 року, українські назви  записані з урахуванням змін у правописі  (зі вживанням літери «ґ» і подвоєними приголосними у похідних від власних і географічних назв), нової номенклатури хімічних елементів і простих речовин, з використанням нових стандартів транслітерації й транскрипції. Продовжуючи традицію, що склалася у вітчизняній мінералогії, українські назви латинописних термінів утворено шляхом транскрипції, як запис літерами української абетки вимови латинописного терміну з додаванням суфіксу, властивого українській мові (-ит, -іт, -їт, -ин, -ін, -їн). Для транскрибування використано стандарти, рекомендовані МОН України (2001). У разі відсутності інформації про походження назви мінералу український варіант терміну утворений безпосередньо транслітеруванням з латиниці за стандартом, затвердженим постановою Кабінету міністрів України (2010). Для простих речовин (олово, свинець, мідь, ртуть тощо), а також деяких мінералів простого складу (нашатир, кіновар, бірюза) або груп мінералів (селітри, галуни, рогові обманки) збережено назви, успадковані від давньослов’янських мов. Те саме стосується термінів «миш’як» і «сурма», які  збережено як історичні назви мінералів, хоча хімічні прості речовини нині отримали назви «арсен» і «стибій» відповідно. З метою полегшення читання назв мінералів, у хімічних і структурних аналогах префіксальні ознаки відділені від тривіальної стрижневої назви дефісом.

   Планується, що після обговорення Словника на даному сайті буде створено авторитетну національну Комісію з мінералогічної термінології під егідою Українського мінералогічного товариства, до якої ввійдуть представники академічних інститутів, вищих учбових закладів і мінералогічних музеїв.  Першочергове завдання, яке буде поставлене перед Комісією після широкого обговорення проекту Словника –  затвердити нормативні назви мінеральних видів і їхніх різновидів українською мовою. Інакше наша наукова література і авторитетні веб-сайти і надалі будуть «засмічуватися» зайвими термінами, створювати перешкоди для автоматизації даних.

 

Матковський О.І., доктор геол.-мін. наук,

професор, засл. професор Львівського

національного університету імені Івана Франка

 

Павлишин В.І., доктор геол.-мін. наук, професор

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

Кульчицька Г.О., доктор геол. наук, гол. науковий співробітник

Інституту геохімії, мінералогії та

рудоутворення ім. М.П. Семененка НАН України

 

Черниш Д.С., канд. геол. наук, провідний. науковий співробітник

Інституту геохімії, мінералогії та

рудоутворення ім. М.П. Семененка НАН України

 


[1] Див. Лазаренко Є.К., Винар О. М. Мінералогічний словник. Київ: «Наукова думка», 1975. – 773 с.

[2] Див. Пономаренко О.М., Кульчицька Г.О. Упорядкування номенклатури мінеральних видів у зв’язку з підготовкою «Мінералогічної енциклопедії України» // Мінералогічний журнал. – 2015. – 37, №2. – С. 3-12.

[3] Див. Nickel Ernest H., Grice Joel D. The IMA Commission on new minerals and mineral names: Procedures and guidelines on mineral nomenclature // The Canadian Mineralogist. – 1998. – Vol. 36. – Р. 3-16.

[4] Див. Пономаренко О.М., Кульчицька Г.О., Черниш Д.С. Упорядкування українських назв  мінеральних видів у зв’язку з підготовкою «Мінералогічної енциклопедії України» // Мінералогічний журнал, 2015. – Т. 37, №3. – с. 3-14.

[5] Див. Кульчицька Г.О., Черниш Д.С. Про утворення українських назв мінералів // Записки Українського мінералогічного товариства, 2015. – Т. 12. С. 136-147

[6] Див. Російсько-український словник наукової термінології. Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос. Київ: Вид-во «Наукова думка», 1998. – 892 с.

[7] Див. Кривовичев В.Г. Минералогический словарь. СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та. – 2008. – 556 с.




авторизироваться
Забыли пароль? Зарегистрироватся
Вы можете ввойти через социальные сети:
или
Вы можете зарегистрироватся через социальные сети:
зарегистрироватся
или