ПЕРЕДМОВА ВІД УПОРЯДНИКІВ

  Необхідність створення словника українських синонімів латиноалфавітних назв мінералів, тобто «Словника українських назв мінеральних видів» (далі – «Словник») неодноразово обговорювали у науковій мінералогічній літературі упродовж останнього десятиріччя [2, 3, 6, 7], а також на даному вебсайті. Така потреба зумовлена невпинними змінами у мінеральному світі: відкривають нові види, перевизначають давно відкриті, переглядають номенклатуру груп, оскільки сучасні аналітичні прилади відкрили нові можливості для визначення будови мінералів, заряду атомів та їхньої позиції у структурі. Змін зазнають також назви мінералів. Затвердженою залишили пріоритетну з кількох відомих назв мінералу, інші стали її синонімами. Частина видів зазнала перейменувань відповідно до змін у номенклатурі груп і надгруп. Зокрема істотні зміни відбулися останнім часом у номенклатурі надгруп амфіболів, апатитів, пірохлорів, груп цеолітів, турмалінів тощо.

Функцію затвердження нових і дискредитації раніше відкритих видів, упорядкування номенклатури, затвердження назви мінералу і його перейменування з 2006 р. відведено Комісії з нових мінералів, номенклатури і класифікації (Commission on New Minerals, Nomenclature and Classification – СNМNС) при Міжнародній мінералогічній асоціації (International Mineralogical Association – ІМА). Комісія 3-4 рази на рік публікує поточний перелік затверджених видів на вебсайті, розміщеному нині за адресою: (http://cnmnc.main.jp/). У переліку вказано латинописну назву мінералу, його кристалохімічну формулу, дату і місце перших публікацій про мінерал. До переліку ввійшли види, що були відомі до 1959 р. (до створення IMA), зареєстровані після цієї дати (наприклад, IMA 2018-101), а також перевизначені (Rd) і перейменовані (Rn) внаслідок спеціальної процедури (s.p.). Порядковий номер реєстрації служить також синонімом назви мінералу. На кінець 2019 року перелік налічував 5562 затверджених мінеральних види.

Назву новому мінералу присвоюють автори відкриття після його затвердження. Здебільшого це ірраціональні терміни, що жодним чином не пов’язані з властивостями мінералів [2, 4, 7]. Найчастіше мінерали називають за місцем знахідки (географічна назва) та на честь видатної особи (особова назва). Назва повинна бути записана літерами латинської абетки відповідно до мови країни, де знайдено мінерал. Якщо мова країни знахідки така, що використовує нелатинську абетку (китайська, російська тощо), латиноалфавітну назву утворюють шляхом запису літерами латиниці вимови терміну відповідно до стандартів, прийнятих у цій країні.

Для створення «Словника» важливим є зворотній процес – утворення кириличних синонімів латиноалфавітних назв мінералів. Майже піввіку тому таку піонерську роботу здійснили академік Євген Лазаренко та Оксана Винар, які підготували «Мінералогічний словник» [5], що окрім інших мінералогічних термінів містив назви близько 2,5 тис. мінеральних видів трьома мовами (українською, російською, англійською). З того часу число видів зросло понад удвічі, змінилися правила утворення нових видів [11], дискредитовано деякі види і назви видів (вони стали синонімами до затверджених). Істотних змін зазнала номенклатура окремих груп. У «Мінералогічному словнику» біотит і лепідомелан – це види, сидерофіліт – відміна біотиту, аніт – відміна лепідомелану, істоніт – зайва назва біотиту. Тоді як у сучасній номенклатурі аніт, істоніт і сидерофіліт належать до видів, а біотит і лепідомелан є їхніми відмінами.

З 1990 р. внесено зміни до Українського правопису і змінено правила написання українською слів іншомовного походження, остаточно схвалені постановою Кабінету Міністрів України (№ 437 від 22.05.2019 р.). Наукова література, особливо на тлі збільшення числа публікацій українською мовою, стала переповнюватися українськими синонімами латиноалфавітних назв мінералів, утвореними авторами самостійно, без огляду на джерело назви та історію її походження.

У колишньому Радянському Союзі зв’язок українських мінералогів з ІМА відбувався через Всесоюзне мінералогічне товариство (ВМО). Кириличні синоніми назв мінералів публікував друкований орган ВМО – Записки ВМО. З 1994 р. Українське мінералогічне товариство (УМТ) ввійшло до складу IMA як незалежна громадська організація. Тому створення «Словника» стало саме його обов’язком. Для цього на IX–му з’їзді УМТ (вересень 2017 р.) було створено Термінологічну комісію при УМТ (ТК УМТ). Головою комісії обрали професора Володимира Павлишина. До роботи у Комісії залучено широку мінералогічну громадськість.

На першому засідання ТК УМТ, що відбулося у рамках XІ наукових читань імені академіка Євгена Лазаренка (вересень 2018 р.), погодили питання як писати назви мінералів, відкритих до внесення змін в Український правопис. Залишити їхню орфографію без змін чи адаптувати її до змін у правописі? Ухвалили зберегти історичні назви мінералів. Такими визнано назви видів, що були затверджені до 1990 р. включно. Це означає збереження правопису назв мінералів, що ввійшли до Мінералогічного словника [5] без змін. Щодо назв мінералів, затверджених упродовж 1975-1990 рр., то українською мовою вони рідко траплялися у науковій літературі тих часів. Значно частіше використовували російські назви, рекомендовані ВМО. Тому вирішили залишити останні, як такі, що запозичені через російську мову, адаптувавши їх до чинного на тоді українського правопису.

На другому засіданні ТК УМТ (травень 2019 р.) погодили питання як утворювати кириличні синоніми назв мінералів, відкритих після 1990 р. Відповідно до стандартів транслітерації чи правил практичної транскрипції, копіювати літери латиниці літерами кирилиці чи записувати літерами української абетки вимову назви? Ухвалили утворювати українські синоніми шляхом транскрибування – записувати вимову латинописної назви мінералу.

Відповідно до ухвал ТК УМТ підготовлено пропонований «Словник». Основою для цього став перелік видів, затверджених CNMNC в IV кварталі 2013 р. До нього внесено наступні зміни і доповнення із щоквартальних звітів CNMNC до кінця 2019 р. включно. До «Словника» також внесено поширені у вітчизняній науковій літературі назви відмін і синоніми назв мінералів.

Українські синоніми латиноалфавітних назв утворено таким чином:

1. Правопис назв мінералів, відомих до 1975 р., запозичено з «Мінералогічного словника» [5] попри помилки в транскрипції. Якщо для одного виду у словнику надано кілька транскрипцій, позначених фразою «те саме, що», вибрано найточніший відповідник, враховуючи джерело назви і вимоги практичної транскрипції. Виняток зроблено для термінів Coesite і Joaquinite-(Ce). Із 9-ти запропонованих українських синонімів для Coesite [5] жоден не збігається із уже поширеним у кириличній літературі відповідником «коесит». Цей термін також зафіксовано Словником наукової термінології [8], тому саме його збережено як історичну назву. Мінерал Joaquinite-(Ce) названо за місцем знахідки – хребет Хоакін в США. Ні українську (йокініт), ні російську (джоакинит) назву мінералу не можна вважати точною. З огляду на ширше вживання терміну «джоакініт», ми залишили його як історичну назву мінералу. Також ми пропонуємо на відміну від «галіту» – NaCl, записувати мінерал Ga – CuGaS₂ як «галліт». Трактуючи запис як камінь (літ) галію.

2. Назви мінералів, відкритих з 1975 по 1990 р., запозичено з російської мови [1] і записано відповідно до вимог практичної транскрипції з цієї мови з урахуванням чинного на тоді Українського правопису. Хоча серед тодішніх російських назв є досить багато помилкових, утворених без урахування мови джерела назви і правил транскрипції (особливо з китайської), ці варіанти стали історичними назвами в російській мові і нема потреби їх змінювати в українській.

3. Українські синоніми назв мінералів, затверджених після 1990 р., було найскладніше утворити. Щоб записати вимову латиноалфавітної назви мінералу необхідно знати походження назви, мову, якою її записано, і правило транскрипції з цієї мови на українську.

Інформаційний лист CNMNC не містить відомостей про походження назви мінералу. Вона з’являється лише після друку статті. Бувало, що через десяток років. Публікація про мінерал Tewite, відкритий у Китаї в 2014 р. і названий за хімічним складом (Te, W), з’явилася лише в 2019 р. До того часу в російській літературі вже закріпилася назва «тюит» замість «тевит». І таких прикладів багато. Деякими авторами відкриття така інформація взагалі не надається. Навіть інформація про походження назви не призводить до однозначної транскрипції, якщо невідомо якою мовою записано назву. Найбільші складнощі виникають, коли мінерал названо на честь особи, зокрема вченого. Науковий світ нині інтернаціональний і вихідці з різних країн працюють у найвідоміших наукових установах світу, добиваються визнання, на їхню честь називають мінерали. Вимова їхніх прізвищ трансформується. Відкритий у Румунії Graţianite названий на честь угорського вченого, але його прізвище записане літерами румунської абетки. Тоді як мінерал Balićžunićite, названий на честь нідерландського професора Tonci Balić-Žunić, записано літерами, яких нема в нідерландській абетці. За наявної інформації марно сподіватися на точне відтворення вимови прізвищ. Існують проблеми з правилами транскрибування. Для запису назв нових мінералів автори відкриттів використали щонайменше дюжину абеток на основі латиниці і ще півдюжини систем транслітерації з нелатиноалфавітних мов. Тоді як лише для англійської, італійської, німецької та латинізованої китайської існують правила, затверджені державними установами України. Практичні транскрипції передають типові закономірності вимови слів і не вичерпують усієї різноманітності літеросполук. Тому іноді відкривачі мінералу самі уточнюють транскрипцію назви (Markeyite – ma:r 'ki: aite, Sbacchiite – sba ki аit).

Для утворення українських назв ми скористалися перекладачем пошукової системи Google, який пропонує вимову слів дуже багатьма мовами, використовуючи найпотужнішу базу даних. Перекладач Google пропонує також деякі традиційні форми перекладу, які не завжди збігаються з вимовою. Таким чином для кожної латиноалфавітної назви ми отримали три орфографічні варіанти українськими літерами: за вимовою Google, за правилами транскрипції і традиційний переклад. В ідеальному випадку вони збігалися. Якщо ні, то віддавали перевагу одному із них. У разі географічних локацій частіше віддавали перевагу їхнім традиційним перекладам. З китайської мови записували за правилами транскрибування. Коли три результати не показували збігів, щоб полегшити орієнтування у царстві мінералів, залишали варіант наближений до російської вимови.

Транскрибовану назву мінералу записували літерами української абетки з урахуванням правопису слів іноземного походження. Літери, що не читаються в деяких мовах (h, g, німе е, кінцеві s, t), не записували, як це вимагають правила транскрипції. За винятком тих випадків, коли через великий збіг приголосних втрачається мелодійність української мови (вайчепруфіт, годжесмітит, падлевіліт тощо) або коли така назва вже існує (брауніт і браунеїт, туїт і туеліт). З іншого боку, у деяких термінах ми дописали літери. Традиційно додали літеру «а» у назвах, що походять від ірландсько-шотланських прізвищ (макалпайніт, маккриллісит), і літеру «е» у термінах, запозичених з чеської, яка відчутна у вимові (вербаїт, твердиїт).

У пропонованому «Словнику» ми вжили дефіс у назві багатьох мінералів. Як зазначалося [2, 4], CNMNC не виробила єдиного підходу щодо вживання дефісу у складних назвах. Його то вводили, то відміняли [9]. Номенклатура мінералів належить до змішаної системи, у ній поєднано ірраціональні і раціональні  назви. Останнім часом все частіше для утворення назви нового виду, близького за властивостями до існуючого з ірраціональною назвою, до неї приєднують префікс(и), що вказує на зміну властивостей мінералу [10]. Префікс може бути хімічним (кальціо-, хлоро- тощо), структурним (кліно-, ізо- тощо) або оригінальним (мета-, пара-, апо-), приєднаний через дефіс або без нього. CNMNC затвердила назви з дефісом у надгрупі амфіболів (2012) і групі турмалінів (2011), однак у надгрупі пірохлорів (2010, 2012) зберегла стару традицію. Щоб уніфікувати українські назви, ми вжили дефіс у тих складних назвах, які утворені приєднанням хімічного або структурного префікса до ірраціональної видової назви (кальціо-бербенкіт, ізо-мертіїт тощо). Це хімічні або структурні модифікації родового виду чи хімічно дуже близькі до нього (належать до однієї групи). На відміну від них, назви видів, близьких за вимовою, однак різних за складом, подано без дефісу (силікокарнотит,  феросиліт, кальціоурсиліт). Такий підхід полегшить орієнтування в номенклатурі мінералів і сприятиме запам’ятовуванню правопису їхніх назв.

Сприятиме запам’ятовуванню правопису уніфікація хімічних префіксів у складних назвах мінералів. У латиноалфавітних назвах вони розмаїті (chlor- і chloro-; oxo- і oxy- тощо). В українських назвах для приєднання префікса з назвою хімічного елемента (або групи) незмінної валентності у всіх випадках використано сполучну літеру «о» (натро-, кальціо-, оксо-, гідро-, гідроксо-, гідроксоніо- тощо). Для мінералів змінної валентності вищий ступінь окиснення позначено заміною сполучної літери «о» на «і/и». Поки що це можливо зробити лише для видів з Fe, Mn (феро- і фери-; мангано- і мангані-). Також замінили arseno- і phospho- на арсенато- і фосфато- (аналогічно карбонато-) у випадку найвищого ступеня окиснення Аs і P. Назви мінералів з іншими видозмінювальними елементами потребують радикальнішого втручання в номенклатуру, тому ми залишили копії латинописних назв. Зазначимо, що IMA рекомендує вживати латинські назви хімічних елементів. Їхні назви українською регулював Держстандарт ДСТУ 2439-94, на заміну якому прийшов ДСТУ 2934: 2018 від ДП «УкрНДНЦ».

Кристалохімічні формули затверджених видів подано у «Словнику» так, як на сайті CNMNC. Їхнє зображення також потребує уніфікації [3, 4]. Назви мінералів російською запозичено з «Минералогического словаря» [1], часопису «Записки Росийского минералогического общества», а також з вебсайтів http://webmineral.ru/ і http://kristallov.net/mineraly-i-analogi.html. Відомі приклади, коли друковані й мережеві видання пропонували різні російські назви для того самого виду. Українським мінералогам слід бути готовими до того, що українські назви мінералів можуть сильно відрізнятися від російських, особливо видів, відкритих після 1990 р. Це пов’язано зі змінами стандарту транслітерації української абетки латиницею, із запізненням інформації про походження назви, різночитанням прізвищ. Перевагою цього «Словника» є те, що на відміну інших [1, 5] джерело назви записано літерами оригіналу, а не кирилицею. Що дає змогу читачам порівняти назву мінералу із зробленою власноруч транскрипцією.

Сподіваємося, що «Словник» сприятиме орієнтуванню у світі мінералів, порозумінню між мінералогами, очищенню наукової літератури від «засмічення» термінами, позбавить дубльованих назв, дасть змогу однозначно ідентифікувати мінерал, його статус (мінеральний вид, різновид, мінералоїд, суміш мінералів) і статус назви (затверджена чи синонім).

Українське мінералогічне товариство, так само як IMA, є громадською організацією. І будь-яка ухвала ТК УМТ є лише рекомендацією. Однак без дотримання стандартів стає неможливим порозуміння між мінералогами, так само як подальший розвиток науки.

 

1.       Кривовичев В.Г. Минералогический словарь. СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та. – 2008. – 556 с.

2.       Кульчицька Г., Матковський О., Павлишин В., Черниш Д. Пропозиції щодо правопису українських синонімів латинописних назв мінералів // Мінералогічний збірник, 2017. –№ 67, вип. 1. С. 90-100.

3.       Кульчицька Г.О. Труднощі сучасної мінералогічної науки // Записки Укр. мінерал. тов-ва, 2017. – Т. 14. С. 61-79.

4.       Кульчицька Г.О., Павлишин В.І., Черниш Д.С. Така складна наука мінералогія // Записки Укр. мінерал. тов-ва, 2016. – Т. 13. – С. 5—13.

5.       Лазаренко Є.К., Винар О. М. Мінералогічний словник. Київ: «Наукова думка», 1975. – 773 с.

6.       Пономаренко О.М., Кульчицька Г.О. Упорядкування номенклатури мінеральних видів у зв’язку з підготовкою «Мінералогічної енциклопедії України» // Мінералогічний журнал. – 2015. – Т. 37, №2. – С. 3-12.

7.       Пономаренко О.М., Кульчицька Г.О., Черниш Д.С. Упорядкування українських назв  мінеральних видів у зв’язку з підготовкою «Мінералогічної енциклопедії України» // Мінералогічний журнал, 2015. – Т. 37, №3. – С. 3-14.

8.       Російсько-український словник наукової термінології. Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос. – Київ: Вид-во «Наукова думка», 1998. – 892 с.

9.       Burke E.A.J. Tidying up Mineral Names: an IMA-CNMNC Scheme for Suffixes, Hyphens and Diacritical marks // Mineralogical Record. – 2008. – Vol. 39 (2). – pp. 131-135.

10.    Hatert F., Mills S.J., Pasero M., Williams P.A. CNMNC guidelines for the use of suffixes and prefixes in mineral nomenclature, and for the preservation of historical names // Eur. J. Mineral. – 2013. – Vоl. 25. – Р.113–115. DOI: 10.1127/0935-1221/2013/0025-2267.

11.    Nickel Ernest H., Grice Joel D. The IMA Commission on new minerals and mineral names: Procedures and guidelines on mineral nomenclature // The Canadian Mineralogist. – 1998. – Vol. 36. – Р. 3-16.

  

Укладачі:  Ганна Кульчицька, Анна Радченко, Дарія Черниш

Склад Термінологічної комісії при  УМТ

Павлишин Володимир Іванович, д.г.-м.н – голова

Білоніжка Петро Михайлович, к.г.-м.н

Євтєхов Валерій Дмитрович, д. г.-м. н.

Матковський Орест Іллярович

Скакун Леонід Зіновійович, к.г.-м.н.

Сливко Євгенія Мартинівна, к.г.-м.н.

Науменко Євген Вікторович

Нестеровський Віктор Антонович, д.геол.н.

Прокопець Валентин Вікторович

Радченко Анна Ігорівна, к.г.-м.н.

Черниш Дарія Сергіївна, к.г.н.